Ми використовуємо Cookies. Навіщо?
Зрозуміло

Моя велика бетонна любов. Естетика бруталізму.

Багато хто дивується: наскільки божевільним треба бути, щоб бачити красу в “бетонній скелі”.
 

“Мій друже, бетоне… Це він жаліється чи хвалиться?”, розмірковує Ентоні Деніелс, щирий критик бруталізму.

 

Проте, “хардкорний” стиль вже підкорив серця багатьох молодих дослідників, фотографів, архітекторів, істориків по всьому світу. Саме сучасне покоління здатне вгледіти особливий шарм у цих відлюдькуватих титанічних спорудах.

 

Отже, як бруталізм зумів знову когось зацікавити? Що ховається за його “вовкуватим” обличчям?

 

Бруталізм — про що він?

 

З самого початку, стиль виникнув як альтернатива дорогому містобудуванню у післявоєнний період.

 

У той розгублений час, Європа стояла перед потребою швидкого відбудовування, тому технології прискореного будівництва були як ніколи актуальні. “Новий бруталізм” ідеально нашарувався на запит суспільства, бо на той час він пропонував просто блискавичні темпи конструювання. Стиль заперечував будь-яке декорування, ставлячи функціональність на перше місце.

 

Ле Корбюзьє, якого вважають засновником стилю, називав бруталістську будівлю “машина, в якій можна жити”. Такий дім, на його думку, мав бути, по-перше, дешевим проєктом. По-друге, він обов’язково мав надавати однаковий доступ до сонячного світла усім своїм мешканцям, а ще забезпечувати кожного з них однаковою кількістю квадратних метрів.

 

Чесний матеріал
 

Кремезний та “зрозумілий” — так називали бетон. Не дивно, що саме цей матеріал був обраний задля відбудови безкомпромісних, антибуржуазних будівель у стилі, в якому форма завжди зумовлена змістом.

 

Голі бетонні стіни, до речі, також пов’язані з модерністським маніфестом “за чесність матеріалу”, який відстоював право будівельного матеріалу “бути собою”, — тобто, не приховуватися за різноликим різномаїттям фасадного орнаменту.

 

Таким чином, не зважаючи на своє оригінальне призначення, бруталізм згодом перетворився на рух, який підіймає питання матеріалів, їхніх форм та ролі в житті людини.

 

Змішаний бруталізм

 

Існує також і змішаний бруталізм, який характеризує саме радянську архітектуру. Радянський бруталізм — це не лише голий бетон, а ще залізобетон, а також різноманітні домішки. На противагу британському бруталізму, де “чистий бетон” уособлював чесний підхід до будівництва, в СРСР все проходило через м’ясорубку бюрократії, тобто, про чесність мова не йде. Відповідно, для багатьох радянських будівель притаманне включення інших будівельних матеріалів, як-то цегла, силікат та навіть дерево.

 

Тим не менш, радянський бруталізм відповідає всім вимогам стилю за іншими параметрами, тобто за “блоковістю” будівель, їхнім розміром, а також відсутністю фасадного орнаменту.

 

 

Поляризаційна естетика

 

То ж, чи можливо віднайти естетику в стилі, який заперечує будь-які декоративні елементи?

 

Так, якщо ви готові міркувати в рамках контексту. Якщо ви здатні поставити себе на місце іншої людини.

 

Наприклад, якщо взяти середньозважену оцінку бруталістської споруди в суспільстві, це буде щось на кшталт: “просто потворно”, “виглядає як погроза”, або “дуже відлякує”.

 

А якщо відтворити історичний контекст? Лише-но уявіть ступінь незахищеності та розгубленості, яким було насичене повітря після найбільш жахливої війни в історії. Прагнення людей до захисту, недоступності, разом із потребою у швидкому конструюванні, знайшли відображення, зокрема, і в архітектурних рішеннях. Величезні розміри будівель та їхній могутній, непохитний вигляд, створювали відчуття безпеки, хай лише на підсвідомому рівні.

 

Новий погляд

 

Сьогодні, коли сучасна та історична архітектура вальсують в одному міському ансамблі, об’єкти радянської спадщини виглядають просто як “королеви драми”, так і мулячи око.

 

Похмурі фігури бруталістських будівель продовжують підіймати гарячі суперечки, поділяючи суспільство на “хейтерів” та “захисників”. Звичайно, є й такі, чиє небо завжди синє.

 

Молоде покоління, тобто ті, кого з Радянським Союзом пов’язують хіба що старі вицвілі фотоальбоми, відкрили неабияке зацікавлення у радянській архітектурній спадщині. “Бетонні монстри” сьогодні торують свій шлях у інстраграми, блоги та fashion-журнали, переживаючи щось на кшталт ренесансу.

 

 

 

Works of Vika Temnova, Ukrainian fashion photographer

 

Радянська післявоєнна архітектура, особливо її бруталістське різномаїття, має силу-силенну яскравих прикладів, що інколи не підпадають під жодну категоризацію.

 

Завантажити безкоштовно: 7 будівель в стилі бруталізм в Україні, які варто побачити

 

Гола правда

 

На превеликий жаль, основна маса людей ладна відхреститися від власного минулого, обираючи простіші життєві стежки. Звичайно, набагато легше забракувати щось, підлаштуватися під настрій суспільства, ніж витрачати час, копаючи глибше в суть предмету, досліджувати та напрягати мізки.

 

Країни, що повстали з попелу СРСР, вчиняють з радянською архітектурою по-різному. Зазвичай, є значна частина суспільства, яка налаштована агресивно та ладна позбутися цих сторожів минулого, до останнього камінчика. Чим скоріше — тим краще. Їм не до вподоби назва (яка чомусь досі конотує “брутальність”, хоча насправді є грою слів, франц.“béton-brut” — “сирий бетон”), атмосфера, історія, що ховається за їхніми могутніми плечима.

 

Олексій Биков, український фотограф, архітектор та дослідник, є одним з небагатьох активістів, які борються за збереження архітектурної спадщини. Подорожуючи містами України в пошуку найдивовижніших бруталістських скарбів, він віднайшов рідкісні екземпляри та зловив їх у свій об’єктив. Олексій впевнений: радянська архітектура, що наразі знаходиться під загрозою зникнення, транслює дух своєї епохи, та представляє неабияку цінність для українських та іноземних досліджувачів. На думку Олексія, між історичними будівлями та сучасними навчальними програмами має бути встановлений міцний зв’язок. Замість того, щоб масово розвалювати, ми мали б підтримувати ці будівлі у належному стані, щоб зберегти їх для наступних поколінь. Дослідження Олексія лягли в основу книги Soviet Modernism, Brutalism, Postmodernism – Buildings and Structures in Ukraine 1956-1991”, що її він написав у колаборації з Євгенією Губкіною, українською дослідницею, істориком та арт-куратором.

 

Якщо ви лише розпочали своє знайомство з радянською архітектурою епохи модернізму, радимо звернути увагу на книгу Олексія та Євгенії, в якій представлені всі найвизначніші пам’ятки післявоєнної архітектури, а також надане визначення поняттям “радянський модернізм, бруталізм та пост-модернізм”.

 

Знайти книгу — легко за посиланням. Підпишіться на розсилку, щоб заощадити 10% при покупці.

 

Передзвоніть мені