Ми використовуємо Cookies. Навіщо?
Зрозуміло

Куполи на фоні багатоповерхівок та церкво-МАФи: про що нам говорить нова сакральна архітектура України?

Авторка вступного тексту — Ася Баздирева, мистецтвознавиця та співавторка дослідницької практики Geocinema.
 

Вже в момент отримання незалежності церква була залучена в ряд конфліктів, що загострилися в умовах нової боротьби за сфери впливу і ресурси. З одного боку, тривало успадковане від радянських часів протистояння між Українською Автокефальною Церквою Київського Патріархату та Українською Автокефальною церквою Московського Патріархату, питання про поділ яких було майданчиком для дебатів про державний суверенітет. З іншого боку була політика ідентичностей нової держави, офіційний наратив якого був збудований через колоніальне гноблення Росією. В опозиції до проросійських урядів, які підтримують ідею української церкви виключно під юрисдикцією УАП-МП, Українська Автокефальна Церква Київського Патріархату стала єднальною ідеєю для національних демократів в лінгвістичному, культурному та політичному сенсах. Тут кожна з церков мала підтримку певних політичних сил і була інструменталізована у виборчих кампаніях, де з одного боку звучали аргументи про те, що церква захищає створення національної свідомості, а з іншого, — що спроби самостійності породжують провокації і ведуть до розколу.

 

 

З третього боку, була фактична поліетнічність і мультикультурність країни та внутрішні дебати уряду щодо політичного значення організованої релігії для побудови нації. Коливання проходили між ідеєю українізації національних церков (Православної та Греко-Католицької) або повної відкритості всіх віросповідань, включаючи тих, хто тісно пов'язаний з Росією. На цьому тлі боротьба, що розгорнулася за землі і сфери впливу, приймала різної інтенсивності форми — від відкритої купівлі теле- і радіоефіру (як це робили всілякі місії, що хлинули з Заходу) до буквальних фізичних сутичок між Київським і Московським патріархатами за сакральні місця, найбільш видатні з яких знаходилися в державній власності і тепер могли підлягати розділу.

 

 

У процесі такого розділу відбувається зміна символічних значень, і автори Orthodox Chic з дещицею іронії беруться їх картувати, починаючи з головного базового елементу християнської символічної системи — хреста. Останній втрачає своє сакральне значення (мучеництво, а з тим і силу і владу Христа), але все ще діє під його прикриттям, часто функціонуючи як placeholder для майбутньої забудови; або як персональний стейтмент приватного власника, який прилаштовує хрест на свої ворота або дах заводу з метою духовної протекції і особистої самоідентифікації; або як універсальний солдат вакантного місця ідеології, заповнюючи позбавлені від декомунізованих монументів постаменти. У подібній логіці в фокус авторів потрапляють гібридні інтер'єри і всілякі форми мімікрії різнофункціональних об'єктів в культові, з широким спектром уявлень про сакральну естетику — від прагнення зробити її більш історичною, до прагматичного підходу, коли на місці сусального золота виникає практична металочерепиця або вагонка.

 

 

У книзі представлена ​​частина багатого візуального матеріалу, зібраного авторами протягом останніх років: Orthodox Chic тільки починає розмову про радикально інший, гібридний вигляд пострадянської України. Тут інститут церкви можна розуміти не стільки через оптику духовного, скільки через економічний і політичний статус в країні, яка потребує національного самовизначення, поки безліч її ресурсів стають місцем нової боротьби. У цій історії православна архітектура, сильно трансформована радянською історією, отримує другий шанс, однак, зустрічає нові виклики у вигляді сучасності, в якій росте число зображень, але губляться скільки-небудь зрозумілі координати.

 

Замовляйте фотокнигу Orthodox Chic і читайте матеріал повністю.
 

 
Передзвоніть мені