НАЗАД

Опубліковано Nov 29, 2021

Навіщо зберігати радянський модернізм в Україні та створювати про нього книги

В Україні будівлі в стилі радянського модернізму знаходяться під загрозою знищення, зокрема відомі: «Тарілка» на Либідській, Житній ринок та корпуси КНУ на ВДНГ у Києві. Поки на державному рівні жодних заходів не вживають, за збереження та реставрацію цієї архітектури борються активісти. У 2019 році ми видали книгу “Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism. Building and Structures in Ukraine 1955-1991”. Початком презентації книги стала дискусія щодо модерністської архітектури в Україні. Розповідають: Дана Павличко, директор видавництва «Основи», Олексій Биков, архітектор та автор книги, та Сергій Пилипенко, генеральний директор ПСГ “Ковальська”. Ми обрали для вас найцікавіше з цієї розмови.

А: Я почав цікавитись темою модерністської архітектури у 2012 році. Інформації практично не було, а архітектура була. Була скрізь, тож я захотів дізнатися більше. В університеті я не отримав достатньо інформації, аби зрозуміти цю архітектуру. Разом із друзями ми вирішили, що спробуємо зробити це самостійно: ми багато фотографували та спілкувалися із живими архітекторами, які створювали ці будівлі. Ми цим досі займаємось.

2015 року ми створили виставку «Надбудова», де вперше масово привернули увагу до теми. Потім разом із Даною ми зрозуміли, що треба створювати книгу, адже досі не було жодного видання, де описано та зафіксовано українську радянську архітектуру, навіть її найвідоміші об’єкти.

Д: У видавництві “Основи” ми любимо робити шалені проекти, складні. Наприклад, у суспільстві існує стигма теми радянської спадщини. Не всі його розуміють і готові сприймати. Ми дуже вдячні “Ковальській”, що вони допомогли нам втілити цей проект.

З: Ми дійсно порозумілися з першого слова і теж дякуємо за можливість взяти участь у проекті. Історія нашої компанії починається з 50-х років, тому нам важливо підтримувати зв’язок поколінь у культурі, а особливо в архітектурі. Ми намагаємось захистити унікальну архітектуру від впливу зовнішніх факторів, зокрема комерціалізації. Цим проектом ми прагнемо переосмислити зв’язок із минулим, а не заперечувати його.

А: Сьогодні багато українців намагаються заперечувати будь-який зв’язок із радянським. Нам справді не вистачає вміння прийняти своє радянське минуле, а тим більше пишатися ним. Наша книга без перебільшення – великий крок в українському архітектурному та культурному суспільстві, адже вона про вміння бачити красу свого. Наприклад, саме у цьому приміщенні знімали серіал «Чорнобиль», який б’є всі рекорди в рейтингах, але багато киян жодного разу не заходили до бібліотеки Вернадського. А вона, до речі, найкрутіший, а ще й безкоштовний коворкінг, часто приходжу сюди працювати чи читати.

Д: Іноземні режисери приїжджають до України знімати кліпи, фільми, рекламу. Їм цікаві саме наші локації. Нам варто навчитися правильно використовувати модерністську архітектуру, аби покращити рівень туризму. І це ще одна причина, щоби зберігати, а не руйнувати.

А: Я постійно проводжу екскурсії для іноземних експертів, архітекторів, друзів. Вони не байдужі до модерністської архітектури, особливо вражає їх експресивність.

А: Кожне покоління сприймає цю архітектуру по-різному. Для людей, які були молодими у 60-70, ці будинки асоціюються з чимось конкретним. Наприклад, запахом хлорки чи хамством продавщиці. Але для нового покоління ця архітектура – ​​декорація, форма без нашарування інших аспектів.

З: Для мене ця книга значною мірою про особистий час мого дитинства. Я бачив ці будинки фактично в недоторканому вигляді.

Д: Я вперше побачила Тарілку, коли була маленькою. Вона мене вразила та дуже здивувала. Я й досі пам’ятаю цю емоцію. Як на мене, архітектура може заповнити порожнечу в душі.

А: На мене також впливає геометрія архітектури. Це складно описати словами, але точно можу сказати, що для мене архітектура – ​​це натхнення. Деякі будинки постійно фотогенічні. Наприклад, Парк Пам’яті у Києві, Літній театр у Дніпрі та ще кілька об’єктів. Ви можете фотографувати, бути в них протягом цілого дня, сезону, року і взагалі життя. Вони постійно змінюються, і ці зміни можуть допомогти відкрити себе. Мені здається, це головне. Мислення себе щодо масштабів архітектури – чудове почуття, яке бажаю всім пропустити через себе.

Ми втратили те, що було, а нового ще не знайшли. Саме модернізм, бруталізм несли дуже сильну ідеологічну складову. Наразі ми бачимо багато комерційних проектів, які не несуть жодного меседжу суспільству. Особисто мене це розчаровує.

А: Сьогодні наше завдання – створити діалог. Діалог між архітекторами, між суспільством та архітекторами, між архітекторами та містом, між девелоперами та містом. Відсутність гарної комунікації – головна проблема, з якою ми стикаємось постійно. Наприклад, востаннє у випадку з Тарілкою.

Я переконаний, що наша книга – дуже важливий крок до створення цього діалогу. Мені б хотілося, щоб проект “Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism. Building and Structures in Ukraine 1955-1991” став нагадуванням для бізнесменів, що не варто вимірювати все лише грошима та короткочасною вигодою. Кожен проект, кожна інвестиція – це шанс сказати та зробити щось важливе. У нашому випадку – привернути увагу до культурної спадщини, до цілої прекрасної та недооціненої доби в українській архітектурі.