Леся Українка

Леся Українка — справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач, у шлюбі — Косач-Квітка (1871–1913) — українська письменниця, поетка, фольклористка, перекладачка та культурна діячка. Її мама — відома письменниця, суфражистка Олена Пчілка, і дядько Михайло Драгоманов — авторитетні дорослі, які сформували світогляд письменниці на базі перекладів та оригіналів текстів Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Гомера, Віктора Гюґо, Ґергарта Гауптмана, Моріса Метерлінка, Моріса Верна та інших. У дев’ять років Леся вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884 році у Львові в журналі «Зоря» було опубліковано два вірші («Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я — Леся Українка. З кінця 80-х років Леся Українка живе у Києві. Поетичну збірку «На крилах пісень» видає у Львові, там же перекладає «Книгу Пісень» Гейне, поетичні твори Гюґо «Лагідні поети, співайте», уривки з «Одіссеї» Гомера, індійські обрядові гімни «Ріг-Веди» та ін. Над прозою починає працювати вже у київській «Плеяді». З 1893 року вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв’язки з особами, які були на засланні, і багатьма студентами «сумнівної політичної благонадійності» — під час перебування в Болгарії Леся підтримувала радикальну пресу. Вона подорожувала, писала тексти на підтримку політичних в’язнів, залучала до текстів античні, фольклорні, ніцшеанські й космогонічні мотиви. А особиста драма письменниці із Сергієм Мержинським та листування «Хтосів» з Ольгою Кобилянською досі викликають літературознавчі дискусії.