Життя славетних

🗡️ Cторінки книжки частково нерозрізані як частина дизайну. Канцелярський ніж йде в подарунок.

Герої триптиха «Життя славетних» — троє впізнаваних діячів української літератури й культури ХХ століття. Люди, яких історія вже встигла перетворити на постаті культурного пантеону з підручників і ювілейних промов. Володимир Діброва «розбронзовує» їх і повертає їм людську складність: страх і упертість, любов і вразливість, самооману, гідність й спроби вціліти посеред часу війн, революцій, репресій, морального розпаду і краху ілюзій.

«Щоденник» Євстафія Твердоконя. Аналіз твору
Євстафій Твердокінь покидає семінарію, стає літератором, публіцистом і науковцем, проходить крізь революції, війни, голод і репресії, кохає Орисю — жінку, яку йому не можна кохати, — і все життя веде щоденник: свідчення епохи, простір свободи й небезпечний документ.
Але читаємо ми цю біографію крізь шкільний «аналіз твору», що його написав історик із наступного покоління. Колись він викрав щоденник зі спецфонду, бо повернути Твердоконя в офіційну пам’ять було неможливо. Тепер утопічно складає для нього майбутню методичку: тема, ідея, сюжет, характеристика образу.
І що старанніше ця мова намагається зробити з Твердоконя правильний шкільний текст, то сильніше вона тріщить. Крізь неї проступає людина, яку неможливо втиснути в жодну правильну відповідь: любов, тіло, страх, побут, сором, упертість і пам’ять, що виживає всупереч формі.
Шаблонна мова шкільного аналізу, помережана отруйною іронією, створює майже комічний ефект у цій загалом трагічній історії. Хоча, можливо, саме так і можна говорити про ХХ століття: крізь сміх, який застрягає в горлі.

Ченко
Ченку слідчі шиють справу, якій бракує переконливого сюжету. А він, як письменник, не може втриматися: редагує власне зізнання, знаходить композиційні провали, нелогічні мотивації й погану драматургію. У тоталітарній машині навіть абсурд має бути написаний грамотно! А далі…
Історія про силу духу і її межі, про виживання, любов на відстані, листи, північні морози, травму — і великий український роман. Точніше його примару, бо в часи, коли саме бажання сказати правду є загрозою, небезпечною стає навіть ідея твору.
Ченка легко впізнають ті, хто знає історію української літератури. Але Діброву цікавить не вправа на впізнавання, а людина за міфом: той, хто жартує перед катастрофою, тримається за кохання і все одно намагається перетворити досвід на літературу.

Нонконформіст
Герой третього оповідання не має одного реального прототипа, зате має багато впізнаваних облич. Історик за освітою, аматор-антрополог, майже онтолог за покликанням: його цікавить не лише те, як люди жили, а й навіщо все це було. Але найбільше його цікавлять донька, колишня дружина, Друг, який більше не друг, і поліваріантність життя, де все могло скластися інакше.
Діброва поміщає героя в умовний світ, де можна рухатися в часі. Так він повертається до повоєнного проміжку перед моментом, після якого усе зміниться: до побуту, розмов, дружби, шлюбу, образ і дрібниць, на яких тримається епоха.
Його оповідь клаптикова, смішна й болюча. Як і сам герой: нестабільний, розхитаний, приречений пояснювати себе — і щоразу бачити, як важко зібрати власне життя в одну версію.

Іронічна, точна й напрочуд інтелектуальна проза Діброви одночасно розповідає історії й підважує самі способи, якими ці історії зазвичай розказують.

Дотепна, гостра й дуже жива книжка про пам’ять, культуру, конформізм і ціну внутрішньої свободи. Видається вперше.