Критика цинічного розуму

Цинізм — уже не риса окремих людей, а спосіб існування цілих суспільств. Так стверджує Петер Слотердайк у своїй «Критиці цинічного розуму» — одному з найважливіших текстів, написаних німецькою мовою після Другої світової війни. Ця книжка — спроба підсумувати погляди покоління, що сформувалося під впливом Холодної війни, контркультури гіпі та протестного руху 1968 року, до якого належить і сам автор (нар. 1947-го). Звідси й фокус твору: критика цинізму, панівного на той час як і в західному, і в комуністичному світі.

У «Критиці цинічного розуму» розгортається історія кінізму Античності як альтернатива цинізму Модерну — такому людському становищу, за якого ні усвідомлення справжнього порядку речей, ні визнання суспільних цінностей не спроможні підпорядкувати собі особисті інтереси, а егоїзм панує попри розуміння його хибності й несправедливості. Це масштабне есе, де поруч існують Діоген, Ніцше, Маркс, психоаналіз, політика, культура, повсякденне життя — аж до смерті філософії.

Доба постправди, влади алгоритмів та інформаційних кампаній порушує сьогодні питання цинізму ще гостріше. Коли довіра стала дефіцитом, а скепсис — звичною реакцією на будь-які події,  Слотердайк допомагає зрозуміти, як формується і розвивається ця суспільна атмосфера та чому вона така стійка. Нове видання «Критики цинічного розуму» стане поштовхом до важливої розмови в українському суспільстві і про цинізм часів війни.

«Для українських читачів особливої актуальності набувають розділи книжки, де автор документує цинічну атмосферу в Німеччині часів двох світових воєн, аналізує причини й соціальні процеси, які зробили можливою агресивну війну. Працюючи над цими сторінками знову, я щоразу дивувався, наскільки тодішня німецька реальність перегукується із сучасною російською», — зауважує Андрій Богачов, який переклав «Критику цинічного розуму» на початку 2000-х, а тепер переглянув і доопрацював переклад для нового видання у філософській «чорній серії» «Основ».